Ковель — місто обласного значення, із високим рівнем економічного та соціально-культурного розвитку, важливий комунікаційний і промисловий вузол, пережив злети і падіння, досягав розквіту і дощенту руйнувався, але завжди вставав у неповторній красі. Впродовж століть місто залишалося українським зі своїми звичаями, традиціями, культурою, мовою. Ковель сьогодні — сучасне і знане місто не лише в нашій державі, а й за її межами, потужний залізничний вузол Західної України, який має вагоме стратегічне значення для держави, з'єднуючи її з багатьма європейськими країнами, потужний промисловий центр.
Памятник Тарасу Шевченку
Залізничний вокзал Памятник Лесі Українки
Мережа освіти включає в себе машинобудівний технікум, медучилище, два профтехучилища, 13 загальноосвітніх шкіл, одну вечірню школу, 12 дошкільних закладів, діє 4 дитячо – юнацьких спортивних школи.
ДОРОГІ ДРУЗІ!
Перед вами стоїть нелегка задача вибору професії до душі,
визначення життєвого шляху. Вас, звичайно, хвилює питання:
КИМ БУТИ?
Як знайти головну справу свого життя, щоб приносити найбільшу користь людям, країні, відчувати себе потрібним, повноцінним і задоволеним своєю працею?
Вас чекають у Професійно – технічному училищі №5 м. Ковеля.
ЗАПРОШУЄМО НА НАВЧАННЯ
За професіями:
На базі повної загальної середньої освіти (11 кл.) · Столяр · Різьбяр по дереву та бересті · Столяр, тесляр · Штукатур, лицювальник-плиточник, маляр. · Столяр · Кравець · Штукатур, маляр.На базі неповної середньої освіти (9 кл.)
ІСТОРИЧНА ДОВІДКА ПРО НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД
Професійно – технічне училище №5 м. Ковеля було організоване 2 грудня 1965 року згідно наказу начальника Львівського міжобласного управління професійно – технічної освіти № 465 і називалось Ковельське міське професійно – технічне училище № 58 на виробничій базі Ковельського деревообробного комбінату.
Рішенням виконавчого комітету Ковельської міської Ради депутатів трудящих №532 від 22 листопада 1965 року було передбачено:
1. Пропозицію Львівського міжобласного управління професійно-технічної освіти про відкриття міського професійно-технічного училища прийняти.
2. Передати на баланс міському профтехучилищу будинок загальноосвітньої школи №1 по вулиці Кірова разом з іншими допоміжними приміщеннями.
В цей час приміщення школи №1 було аварійне, тому їй будували нове приміщення, а учні цієї школи навчались в приміщенні школи №3. З початку організації училища в грудні був створений штат з дев'яти чоловік, директор, головний бухгалтер, касир, старший майстер, бібліотекар, помічник директора по господарській частині, шофер і техпрацівники. Директором училища був призначений Степан Михайлович Пришляк, який відразу приступив до створення матеріально-технічної бази; проведення капітального ремонту приміщення та оснащення виробничим і навчальним обладнанням.
Навчання в училищі розпочалось з 15 квітня 1966 року з контингентом учнів 90 чоловік, тобто три навчальні групи (2 групи по спеціальності столяр-меблевик та 1 група маляр-штукатур), а з 1 вересня 1966 року уже навчалось 300 чоловік. В цей час в училищі було лише:
- 5 навчальних кабінетів;
- спортивний зал обладнаний з навчального класу;
- невеличке приміщення для бібліотеки;
- навчальна майстерня для столярів по вулиці Незалежності.
Харчування учнів проводили спочатку у відкритій їдальні №1 залізничного відділу робітничого забезпечення, а з вересня 1966 року в їдальні змішторгу, що по вулиці Незалежності, яку взяли в оренду. Гуртожитку не було, хоча в основному всі учні були з сіл. Більшість учнів проживали на приватних квартирах, а також в приміщеннях, які були аварійні. Згідно існуючого положення будувати приміщення міських профтехучилищ та виділяти верстати, механізми, обладнання повинні безкоштовно базові підприємства. Але в тих умовах при плановій економіці це робити було важко (для ДОКа майже неможливо), тому колектив училища не сидів склавши руки, а стукав в усі двері і своїми руками, ентузіазмом створював матеріальну базу. В 1966 році своїми силами розпочали добудову лівого крила навчального корпусу на 4 навчальних кабінети і актовий зал. В 1967 році рішенням облвиконкому училище приєднали до другої бази-тресту "Волиньнромбуд", а в 1969 році здали в експлуатацію. В 1968 році розпочали добудову другого крила навчального корпусу на 8 навчальних кабінетів, який закінчили в 1972 році і переобладнали тимчасово під жіночий гуртожиток. В 1974 році добудували їдальню на 140 місць. В 1978 році побудували майстерні для різьбярів на 30 місць з складськими приміщеннями, закінчили будівництво корпусу майстерень на 160 місць і спортзалу.
Всі ці будови проводились силами самих учнів за кошти училища з допомогою базових підприємств. За рахунок коштів Міністерства промислового будівництва будівельне управління "Ковельпромбуд" здало в експлуатацію гуртожиток на 260 місць.
Незважаючи на важкі умови навчання, відсутність бази, нормальних побутових умов, учні з розумінням відносились до умов навчання, а тому працюючи на будівництві об'єктів, оформлення учбових кабінетів, майстерень здобували і вдосконалювали свою професію. Юнаки та дівчата оволодівали спеціальностями: муляр-монтажник, наладчик деревообробних верстатів, столяр по виробництві художніх меблів, оператор на автоматичних і напівавтоматичних лініях в деревообробці, різьбяр по дереву, оббивальник м'яких меблів, кравець-моторист (по виготовленню верхнього одягу). Навчання в училищі було безкоштовне. Учні одержували стипендію, безплатну форму і харчування.
Перший випуск учнів був в 1967 році по спеціальності мулярів, яких направили на будови м.Ковеля.
Училище перейшло з підпорядкування Львівського міжобласного управління у новостворене Волинське обласне управління профтехосвіти в 1969 році. В 1984 році училище перейменовано на середнє професійно-технічне училище №5.
Навчання в училищі проводилось у дві зміни. Учні займались в різних гуртках, спортивних секціях, в гуртках художньої самодіяльності. Брали участь в різних змаганнях, конкурсах, виставках. Одержували призові місця в міських, обласних і республіканських конкурсах. В 1973 році училище готує учнів з середньою освітою. Створюється новий тип учбового закладу, педколектив якого повинен був забезпечити учнів хорошими знаннями і навичками по обраній спеціальності і ґрунтовими знаннями з загальноосвітніх предметів.
Багато працівників профтехучилища за свою сумлінну роботу одержували нагороди: Пришляк Степан Михайлович, Зотова Іраіда Мавліївна, Корнілов Юрій Васильович, Мокроусова Олена Георгіївна, Косяк Володимир Васильович, Максименко Олександра Дмитрівна.
За 37 років існування училища з 1965 - 2002рр. навчалось 9337 учнів, які працюють в різних містах України і за її межами. Велика частина з них одержали вищу освіту. Багато колишніх випускників працюють майстрами виробничого навчання в училищі.
Серед них: Кара Людмила Василівна, Решетовська Любов Миколаївна, Омельчук Федір Володимирович, Здрок Сергій Іванович, Приступа Петро Іванович, Панасюк Микола Михайлович, Завадський Володимир Гнатович, Гузей Галина Адамівна, Бідненко Ганна Іванівна, Богдан Світлана Борисівна, Мороз Микола Макарович, Гелюта Микола Степанович, Вальчук Андрій Сергійович, Моголюк Ігор Миколайович, Зубриков Іван Володимирович.
З 1992 року по 1998 рік на посаді директора ПТУ – 5 - Юрій Петрович Коцюбчик. Продовжувались традиції училища, учні беруть участь в обласних олімпіадах, художній самодіяльності. Введено в дію майстерню для підготовки нової професії: кравець.
З серпня 1998 року на посаду директора ПТУ – 5 призначений Євген Володимирович Кобченко.
В будівельних професіях запроваджено нові технології євроремонту. Відкрита ліцензія на нову професію: штукатур, лицювальник – плиточник, маляр будівельний. В гуртожитку училища проведено якісний ремонт кімнат, зроблено нові дверні блоки. В 2004 році розпочато реконструкцію старого корпусу, що надасть змогу краще зміцнити матеріальну базу училища. З 2003 року по 2010 р. училище займає призові місця на обласних виставках технічної творчості ПТО. В 2004 р. введено посаду психолога. Педагогічний колектив училища поповнився новими спеціалістами. В 2005 р. училище відзначило 40- річчя заснування. Відкрито комп’ютерний клас, завдяки допомоги управління освіти і науки.
За 40 років існування училища було випущено понад 11 тисяч учнів, які працюють в різних куточках України.
